Чернівці – місто геніїв. Люблю спостерігати за їхнім життям. Розслаблена і поблажлива поза генія, який вийшов за хлібом і цигарками у цей недосконалий світ, і велично сидить на лаві у невідремонтованому скверику з майбутньою скульптурою генія іншого. Біля нього стоять свідки невідомо чого і роздають брошури про те ж.
«Як добре, що п’ятниця сьогодні, а не завтра як учора» — втомлено вимовив геній підстаркуватій дєвушкє, що палить цигарку і торгує яблуками з минулого року, і пішов у магазин.
Там, одразу при вході, йому наступила на зношений носок кривого черевика якась жіночка із села. Але у нього сьогодні не було сили матюкнутися. Він просто і геніально плюнув на асфальт. Дівчина в худі з написом “Californiа” тягнула важезний ящик від бананів з цибулею.
Геній зупинився і поглянув назад, за вежу костела. Звідти його привітало сонце, що сідало, щоб знову зійти завтра. Біля алкогольного відділу магазину стояли двоє рибалок. Вони перебували у другій стадії сп’яніння — це коли починають домовлятися про спільні поїздки кудись.
Взявши те, за чим прийшов, геній вийшов на свіже повітря. Воно вже було несвіжим. Щойно проїхала маршрутка на Рошу Стинку.
Біля театру він зупинився навпроти невеличкої афіші. Її вивчали двоє майбутніх геніїв років по 10.
— Хлопці, порадьте що подивитися? – спитав у них геній.
— Подивися, у що ти перетворився! — відповіли йому.
Геніїв не пізнають відразу. Потрібен час.
Володимир Килинич
