Все було так, як повинно бути… Бо я молилася і чекала. Знову дорогі і рідні люди, що тепер у Потойбіччі, приходили до мене. І водили мене, маленьку, квітучими і пахучими долинами мого чарівного дитинства. Коханий знову розсипав переді мною золотий пісок необмежених і прекрасних можливостей недавньої юності… І так було легко, затишно, спокійно і ніжно… Як буває тільки в цю неповторну пору людського буття…
Переглянула фільм Скорсезе “Вбивці квіткової повні” (інший варіант перекладу назви “Вбивці місячної квітки” або “Вбивці квітки-місяцівни”), що є, мабуть рекордсменом за хронометражем. Можна сказати, що за одні гроші дивитеся одразу 2 серії фільму або 2 фільми. Звичайно, майстерність тут очевидна, але все у цьому фільмі іде від голови.
росія почала війну з нами не тоді, коли зелені чоловічки зʼявилися в Криму. Перед цим роки пішли на те, щоб розколоти українське суспільство, навʼязати чужі наративи, привести до влади проросійські сили. Є дні, які запам‘ятовуються на все життя. В деталях, емоціях та фарбах. У мене один із таких — 31 жовтня 2003 року…
Чернівці – місто геніїв. Люблю спостерігати за їхнім життям. Розслаблена і поблажлива поза генія, який вийшов за хлібом і цигарками у цей недосконалий світ, і велично сидить на лаві у невідремонтованому скверику з майбутньою скульптурою генія іншого. Біля нього стоять свідки невідомо чого і роздають брошури про те ж.
