Суспільство

Геть розпач і зневіру

Здається, серце вже не може вмістити стільки горя і гніву… Скажена руzка орда знищує український народ. За що? Тільки за те, що не підкорився, не став на коліна. А світ дивиться. І співчуває. Поки що не у нього палає небо, падають не його будинки і не в його траншеї кидають чорні мішки… Світ думає: це далеко…

Ні, це не десь у невідомих широтах! Трагедія розгортається у всіх на очах у центрі Європи! Українців катують, гвалтують, спалюють, позбавляють права жити! Це роблять ті, що завжди пишалися своєю, ніби то великою культурою. Ті, що за словами їхнього класика, сльозинку дитини вважали мірилом усіх чеснот.

Хто ж виміряє наші сльози?
Хто згадає наших маленьких ангелів, що навіть не встигли заплакати, бо їх просто убили?! І скільки ще віддавати життів наших мужніх воїнів за дане Богом право жити на своїй землі?!

І де ж той Бог? Чому не зупинить цей апокаліпсис? Якщо вже ніхто із сильних світу не може зупинити… Так, я злюсь на Бога. Я злюся на нього щоразу, коли моє світобачення опиняється в глухому куті… Перед вселенською трагедією, що відбувається з цілим народом, так зрозуміло відчувати себе беззахисним і вразливим…

Але ні!
Знаю, що це лише хвилини слабкості. Новий день дарує нові надії! Навіть у такий драматичний час! Тому геть розпач і зневіру! Вірю, що Бог поряд! Він за нас Тримаймо стрій! З Благовіщенням!

Антоніна Палагнюк
Малюнок Ольги ГАЙДАМАКИ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.