Висока, спортивна, емоційна, з тонкими рисами обличчя в обрамленні світлих кучерів. Чисто тобі еллінка Артеміда, богиня полювання. Звали її Іриною і в 9-му класі ми подружилися. Скоріше за все, зійшлися як дві протилежності: я відрізнялася тим, що була невисока, чорнява, тиха. Але поєднувала нас і спільна риса — захоплення читанням.
Якось після весняних канікул Іра похвалилася: «Слухай, мені бабуся таку книгу прочитати дала, «Чаликушу» називається! Я ніч не спала, все не могла відірватись! Давай зайдемо до бабусі, може вона й тобі дасть книгу. Якщо ти їй сподобаєшся!»
І ось після уроків ми чаюємо у бабусі. Я з усіх сил намагаюся виглядати вихованою. Але очі знаходять етажерку з книгами ііііііііі… все! Забуваю про манери — відставивши чашку, ковтаю печиво не розжовуючи, як гуска. А тим часом жадібно роздивляюся полиці: Гоголь, О’Генрі, Фенімор Купер, Дюма, Квітка-Основ’яненко, Ле, Стельмах…
— Ви по «Чаликушу» прийшли? — здогадується бабуся. Ми дружно киваємо…
Вдома із захопленням поринула у зображений турецьким письменником Решадом Нурі Гюнтекином барвистий і загадковий світ Сходу. У травні в нашому дворі зацвів величезний кущ 
рожевої чайної троянди і я зварила своє перше запашне й витончене трояндове варення. Воно навіть на вимову солодке: гюльбешекер… А склеєне ним фігурне печиво має казковий смак!
Минули роки і у нас з чоловіком якось сама собою з’явилася традиція висаджувати у день весілля нову троянду. Наш маленький розарій виграє різними барвами та радує ароматом. І дуже шкода відцвілі квіти, які гублять пелюстки на траву. Так знову згадалося трояндове варення юності.
Тепер, коли є Інтернет, я довідалася що гюльбешекер готують у холодний і гарячий спосіб — зовсім як нашу українську чорну смородину. Він дуже вітамінний і добре лікує застуду, особливо хвороби горла. Пелюстки можна збирати кілька днів і тримати в целофановому пакеті в холодильнику. Підходять будь-які, не обов’язково чайні сорти троянд. Коли пелюсток збереться достатньо, можна вмикати улюблений серіал, бо попереду трохи марудна робота: на кожній пелюстці зрізати ножицями білий «дзьобик», який додає варенню гіркувату нотку.
Готові пелюстки перемивають теплою водою і підсушують на рушнику. Вага пелюсток — це і є кількість цукру. Для холодного варення пелюстки з цукром перебивають міксером, кладуть у банку і зберігають в холодильнику. Можна змішати вміст кожної банки наполовину з посіченими горіхами, буде дивовижна начинка для рогаликів.
Гюльбешекер гарячого приготування теж дуже простий: на вагу пелюсток береться така ж кількість цукру і води. Знадобиться сік (дехто додає цедру) лимона чи лимонна кислота. Спочатку варимо сироп, підкислюємо його і вкидаємо порізані пелюстки троянд. Хтось варить 3 дні по 5 хвилин, мені достатньо 15 хвилин одразу. В кінці можна додати трохи агар-агару, щоби ласощі були зовсім густими. Тепер беремо заздалегідь наготовлені і оброблені гарячим паром найменші слоїки, які знайшлися у господарстві. Гюльбешекер — занадто витончене варення, аби зберігати його в літрових банках!
У Туреччині цей смаколик називають «жіночим варенням». Його подають добрим друзям у маленьких розетках з дрібним печивом, таким як «дамські пальчики». Коли я побачила як одного разу чоловік намастив трояндовим варенням півметрову (!) скибку чорного (!!) хліба, мені забракло слів щоб висловити обурення…
І добре що забракло. Хай їсть, якщо йому смакує. Троянд у нас вистачає…
Тож варімо, дівчата, трояндове варення. Це оригінальний і дуже простий у виконанні спосіб показати своїм близьким як ми їх любимо. А ще — взяти в зиму неповторний аромат літа.
Євдокія Тютюнник
