Того літа, в Горовому Гнізді, я навчився в нього, крім іншого, різним житейським хитрощам. Як пекти без дріжджів хліб. Як скласти за годину піч. Як зварити яблучний мед…
… Як почистити озеро і з твані виготовити черепицю. Як «знайти» в лісі їжу. Як варити без посуду і як чистити закіптюжений посуд, коли він є. Найкраще для цього годиться перетерта на порох цегла. Або як робити фарбу з лляної олії, додаючи глину чи сажу, чи сік ягід, чи дерев’яне лико, чи синій камінь, чи навіть почавлених комах…
На горовій садибі ми мали невеличкий город для «зеленцю», як він казав. І врожай у нас був такий, що селянки, які приходили до нього за ліками, дивом дивувалися: «Як можна виплекати таке без гною?!»
Старий на те мовчки всміхався.
Зате секрет добрив знав я, бо готував їх під його орудою. То була звичайна сажа з комина, попіл, потовчені кістки, заквашений у діжі бур’ян і… кров.
Так, він попросив фірмана Симка привезти з різницької бідон-другий крові. А потім, підварену, розтирав і підсипав під нашу городину. О, як та зеленина буяла і масно лисніла на сонці! А смак дотепер пам’ятається.
– Та що там грядки, – посміювався він. – Я на Колимі свинячою кров’ю вирятував від цинги цілий табір…
Учив мене доглядати за шкірою рук і ніг.
Для цього замішувався крем із свинячого товщу, квіток нагідки і дикої лілії.
Щовечора ми обливалися теплою водою з глека, в яку підсипали пів-жменьки попелу. І при цьому розтиралися мачулкою з лишайника. Уранці те ж саме, лише вода була холодною.
Раз на тиждень ми провадили ретельне прибирання своєї хижки. Підлогу, обставу, полиці протирали не просто вологою шматиною, а підсипали під неї посічене зілля, що залишалося від випитого чаю.
Не передати словами той дух чистоти й свіжості, що оселявся в нашій домівлі!
Мирослав Дочинець
