Перш, ніж зварити, я висипав гречку на пательню, щоб трохи її підсмажити. За якусь мить кухня і всі кімнати наповнилися запахом горілого зерна.
Я підійшов до вікна, але не відкрив його. Запах паленої гречки має якийсь особливий смак хатнього затишку, і я вдихнув його на повні груди.
За вікном хлопчики гралися у сніжки.
І мене раптом огорнуло напрочуд виразне відчуття дитячої втіхи: як добре, що на завтра не потрібно робити уроки. Цей стан заскочив мене і був абсолютно несподіваним, радше, неймовірним, бо школу і університет я закінчив сорок років тому, а опісля домашні завдання сам лише задавав, а не виконував. До того ж, як колись, вибігати у двір до хлопчиків я не збирався.
Це все духмяний, трішки гіркуватий, запах горілої гречки. Він оповив мене домашнім затишком дитинства.
Так би в спогадах я й простояв біля вікна, задивляючись на рожево-зеленувате небо заходу сонця зимового вечора, якби гречка на пательні не почала вимогливо «стріляти», повертаючи мене до «домашніх завдань» сьогодення.
На кухні я лише зітхнув, як колись за не вивченими уроками: завтра пташки будуть мати на сніданок горілу гречку. А я на вечерю обійдуся квашеною капустою.
Валентин Ткач
