З інтерв’ю генерала Марченка: «… У нас тут включились всі… Можна книжку писати. Коли люди вставали, копали окопи разом з солдатами. Коли солдат не встигав засісти в окопі, зайняти оборонну позицію — вже волонтери привозили йому їжу. Ресторани годували. Звичайні люди привозили носки, труси чистенькі…
Коли вже росіяни взяли Миколаїв в напівкільце, я розумів, що перше, що вони зроблять — це положать наш зв’язок та наше світло. І Кім зробив стрім, щоб на кожному перехресті були шини, які можна буде підпалити. У нас вже на той час були створені противотанкові групи, але ми не знали, з якої сторони росіяни підуть на нас. Росіяни були з різних боків міста, і наших резервних груп на всі напрямки не вистачало.
Тому (в мене мурахи по шкірі від спогадів) буквально за чотири години… Коли діти, жінки… Пакують ці пляшки з запальною сумішшю, тягнуть ті колеса…
Об’їжджаючи Миколаїв (такий був день, трошки моросило, було холодно), я побачив молодого хлопчика. Худенький, стоїть з тією пляшкою, запальничкою, стоїть — труситься.
— Товарищ генерал, я оце так переживаю…
— Чого ти, — кажу, — трусишся?
— Я ніколи не бачив танка. Мене ось люди попросили. На мені така відповідальність. А я оце не знаю — як побачу танк, чи зможу я його підпалити… Чи я докину ту бутилку…
— Послухай, — кажу, — твоя задача – підпалити оцю кучу резини. Щоб вдень — це стовп дима, а вночі — це світло. У нас є підготовлені люди, вони приїдуть і зроблять свою роботу.
Він видихнув:
— Хух, а я ось тут стою і переживаю…”
Тепер Кім розповідає, що Миколаїв врятував особисто Зеленський, сам-один. Він головний переможець! Може, й так… Чиновники швидко забувають отих хлопчиків з коктейлями молотова, зете добре пам`ятають від кого залежить їхнє перебуваня на посаді. А посадами наші чиновники дуже дорожать…
Павло Бондаренко
