Суспільство

Я вітаю цю ніч…

… І я косив. Коса ловила лезом сонце і змішувала його з пташиним молоком, що стікало зі стебел. Я косив до останку світла. Спровадивши день, я ліг у траву і слухав.

І трава почала нашіптувати.
Я мусив це запам’ятати, як і те, що почув сьогодні від людей, від птахів і від потічка. Бо хто зна, як застерігав Вільям Сароян, що буде завтра й на що зрештою зійдуть мій хист і мої вподобання.

Завтра.
А поки що я слухав траву, а вона слухала землю. Тим-то ми й діти землі. І трави.

В долоні гучно ляснув я.
А там, де відгукнулося відлуння,
Сріблиться літній місяць.

Якби це не сказав тисячу років тому один японець, то нині це придумав би я.

Коли мене виписували зі шпиталю в Дніпрі, старий полковник у білому халаті запитав мого хірурга:
— Який висновок?
– Здоровий. Практично здоровий, – відповів той.
— То здоровий чи практично здоровий? – перепитав полковник.
– Практика, дорогий колего, свідчить, що людина здорова тоді, коли почувається щасливою лягаючи спати…

Так, пане полковнику, я вітаю цю ніч, і я щасливий.

Мирослав Дочинець

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.