Це для тих, хто ще й досі вірить в аполітичність російської церкви в Україні… У храмі села Ковпити на Чернігівщині, коли громада перейшла до української церкви, виявили на почесному місці ікону царя Ніколая II…
Той Миколка, Бог зна з якого дива, є для московитів святим. Так ось стояла в українському храмі величезна ікона: 1,8 на 1,4 метра.
Коли промосковська громада вибиралася з того храму – старі ікони покрали, а цю лишили. Дивно, правда ж, коли би йшлося про ікону святого?!
Це мені нагадало як ми виселяли у Чернігові комуністів із приміщення теперішньої «Просвіти» (там був музей комсомольської слави). Я наївно сподівався, що вони лишать нам ікони та рушники, які зберігалися в них яко експонати «буржуазних пережитків».
Яким же було моє здивування, коли затяті комуняки якраз старі ікони та вишиті рушники порозбирали, а лишили натомість портрети Берії, Малєнкова, Жукова та інших червонозвьозних монстрів.
«Ето нам нє нада», – була категорична відповідь.
І ще – нагадаю: прихильники російської церкви в іншому сіверському селі Оленівці прямо казали: «Якщо наш не переможе – то підемо до української церкви»…
Мені стало дуже цікаво: хто ж у них той «наш»?
Виявляється – тримайтесь за стільця, щоб не впасти та не забитися – Бойко!
Ну?!
То нам ще треба якогось зовнішнього загарбника чи ми самі себе поборемо?!
Що ж до російської церкви, то для таких виборців, прости мені Боже, інакше і бути не може – вона тільки Богу і служить… Аякже…
Василь Чепурний, «ГРІНЧЕНКО-інформ»
