Є в нашому будинку бабуся, за ритуальними танцями якої я спостерігаю регулярно і не перестаю дивуватися. Вона заходить до ліфта і кілька разів б’є, причому в прямому розумінні б’є, зі вправністю Брюса Лі у кнопку третього поверху… Потім зітхає і обережно натискає четвертий…
І так щоразу.
— А нашо ви б’єте у кнопку третього поверху? – якось я навижився її спитати.
— Та ж не їде.
— І?
— Ще один вумний.., — відбрила бабуся.
Більше ми разом не їздимо.
Я чекаю доки вона «відпи*дить ліфт», вивантажиться на четвертому, і вже тоді я викликаю ліфт окремо та піднімаюся до себе.
Життя — як диво!
Руслан Горовий
