На сцену почергово виходять: боріс годунов у шубі з горностая, фьодор достоєвський і раскольніков з сокирою. Дід мазай і кілька тінейджерів у бридких і асексуальних костюмах білих зайців, привид йосіфа бродського на венеційській гондолі, алла пугачова і варламов з туркменським паспортом, шурік з «приключеній шуріка», владімір висоцький у футболці, на якій написано «цой жив» і сам цой, у футболці «цой жив».
Надєжда Кадишева (гола), Людмила Зикіна (гола), латиніна (вдягнута, але *уйово і страшно), юрій гагарін в мотоциклєтному шоломі, льотчик мересьєв, без ног, окремо — ноги мересьєва в сарафані і шортах, павлік морозов з батьком-зомбі, Петрушка, Штірліц, чебурашка, дядя фьодор, і валєрій ліонтьєв (голий)…
З оркестрової ями чути оперу «Хованщина» Одеста Мусоргського. Музика набирає сили й тривожності. Ясно, що зараз щось трапиться…
З іншого боку сцени виходить якийсь чоловік, який не символізує нічого. Чоловік каже: «Ану, геть на*уй звідси!» Всі на*уй тікають… Музика раптово стихає…
Чути, як в оркестровій ямі мовчки, просто так, ні за шо, б‘ються музики…
Віталій Чепинога
