Не все і не завжди в моєму житті складається гладенько. Звісно, бувають періоди, коли щось іде не так, як хотілось би і як планувалося (і це вчить мене довіряти Всесвіту). Звісно, я далеко не ідеальна (і в цьому полягає моя індивідуальність). І далеко не ідеальні мої взаємини з близькими (і це не дає нам сумувати, а ще підштовхує до розвитку).
Буває, я зустрічаюся з почуттями, які мені важко витримати. Але я уже не тікаю від них, а визнаю й надаю місце в житті. Намагаюся усвідомити, про що вони мені сигналізують.
Це фото свідчить про один з таких непростих моментів, коли мій звичний світ трохи захитався і ледь не зруйнувався.
Дякую Ірині Власовій, що була поруч і допомогла поглянути на себе збоку. Це свого роду «фототерапія» в одному з моїх улюблених місць цього Всесвіту. Я дихаю, і значить, я люблю. Я люблю, і значить, я живу.
Вікторія Сидорова
