… Наміри ворога треба знати. Тож, послухав «довгоочікуване посланіє” карлика до російської верхівки. Враження такі: сказати плєшивому нічого, більшість — повтори (включно з «однополимі бракамі»), харахорився мов півень проти «калектівнаго запада», а сам виглядав при цьому смішним та немічним. Єдина «новація» в тексті: росія призупиняє участь в міжнародному договорі про непоширення стратегічних ядерних озброєнь.
Грозився не допускати міжнародних спостерігачів на свої ядерні об’єкти, на всяк випадок нагадавши про начеб-то їхню спроможність на 90 відсотків. Хвалився, що санкції йому «по&уй», адже — «народ жівьот єсчо лучше». А як же «спєцапєрація»?
Вже не говорив, що вона йде «за планом», але все більше, що захищатиме тих, хто вижив (аби, дураки, охотніше й далі лізли), а ще допомагатиме сім’ям загиблих (порції компенсаційних пельменів, і кролячих шуб збільшать).
Хто ж прийшов послухати пахана?
Сірі байдужі мордяки із вкрапленими зомбованими «байцамі с хронта». Жодного слова про перспективи «на Данбасе», окрім загального: «рассєя большая і патаму ана пабєдіт». Без ентузіазму.
Висновок — пузир здувся.
… Коли дописав ці мої враження, виглянув за вікно, а над Києвом — веселка! Якраз — з півночі. І це — 21 лютого! Україна переможе!
Микола Гриценко
