Літак з евакуйованими з Уханю 45 українцями і 27 іноземцями кружляє над країною. В трикутнику Полтава-Харків-Дніпро. Ніяк не виберуть місця, куди привезти здорових, в принципі, людей для обсервації.
Бояться реакції «активістів», щоб не палили шини, «як в Тернополі». Вони ж бо нікого й нічого не чують. Влада, яку вони самі ж обрали, — не авторитет для них, вони їй не вірять!
А я от — ще хочу вірити, що колись нам буде соромно за цей день, 20.02.2020, шосту річницю останніх розстрілів на Майдані і початку війни з Росією. Коли той сором зійде на більшість українців, мов єдині рятівні ліки?
В тому-то й питання.
А поки що честь нації рятує українська дівчина на прізвище Зінченко, яка відмовилася кинути в Китаї свого білого песика (його не схотіли взяти у літак), і вона залишилася в епіцентрі епідемії з тим, кого вона «приручила». (с) Антуан де Сент-Екзюпері.
А тут…
Літак з евакуйованими сів у Києві… на дозаправку. Далі він знову збирається летіти до Харкова, хвилин 40 льоту – чи встигнуть домовитись?
Вірус, що вразив українців, куди небезпечніший від того, від якого люди тікають з Китаю. А від «нашого» вірусу — не втечеш. Нема куди. Він розноситься соціальною мережею до кожного смартфону, незалежно від географії та клімату, ним заражаються «інформативним» шляхом. Від нього не існує ліків – тільки власний імунітет людських розуму і сумління. Але й він, варто лише трохи послабнути, розбивається вщент цією глобальною інформаційщиною. Ця хвороба, мов збільшувальне скло, – підкреслює, гіпертрофує людські якості.
Найгірше в людях стає ганебним і смердючим, найкраще – народжує надію. Натовп жлобів, які навчені не цікавитися нічим і не співчувати нікому, крім власного шлунку і ж*пи, палить шини на Тернопільщині. А українська дівчина в Ухані не кидає напризволяще свого білого песика…
Не знаю, що буде далі?
Може, компанії «SkyUP», чий екіпаж забрав евакуйованих з Китаю, доведеться міняти лівреї на своїх повітряних суднах? А то ж цю яскраво-помаранчеву розмальовку точно запам’ятали наші поінформовані жлоби і тепер навідріз, роками відмовлятимуться в них літати на свої «шопінги», скільки не показуй їм сертифікати про дезінфекцію салону.
Якщо в будь-якій ситуації шукати позитив, то його, звісно, можна знайти і тут. Ми нарешті, позбуваємося останніх ілюзій. Це важливо. Є у нас люди, які це бачать, відчувають, розуміють. Їх менше, але багато.
Найперше, що таким людям треба забезпечити чимшвидше – це навчитися триматися гуртом. Дівчино з песиком — повертайтеся!
Сергій Тихий
