Люди купують м’ясо з асфальту біля дороги, люди їдять в’ялену рибу у 30-градусну спеку, не боячись ботулізму, люди п’ють горілку сумнівної якості… і не бояться померти від усього цього…
Мій вірний Друже! Ти писав мені листи, щоб не так болісно було відчувати свою самотність. Ти виповідав свою Душу, знаючи, що її зрозумію. Ти переконував мене, що я мушу писати романи, бо так хоче Бог.
Колись моя знайома, повідомила в колективі, що вона онкохвора. Рано виявили, то ж хороші шанси одужати, але треба поїхати на лікування. Знаєте, що зробив дружній колектив?!
Сьогодні день пам’яті загиблих під час Революції Гідності. Я не буду виставляти в соцмережі фото з Майдану, як це робив щороку. Звичайно, все пам’ятаю. І загиблих знайомих і ті жахливі дні. Але зараз — про Гідність.
Літак з евакуйованими з Уханю 45 українцями і 27 іноземцями кружляє над країною. В трикутнику Полтава-Харків-Дніпро. Ніяк не виберуть місця, куди привезти здорових, в принципі, людей для обсервації.
Як часто доводиться чути: «Ну, от таке в нас населення, іншого немає…». Але ж це справді так. А ще очевидно, що в українців, які живуть в різних частинах країни, дуже багато спільного. Ми всі вийшли із «совка», з його дуже специфічним трактуванням моральності…
Попри велику нехіть пишу тут про евакуацію з Уханю – справа брудна, і зрозуміти можна обидві сторони. Своїх треба витягувати завжди і скрізь – хворих, поранених, чумних, яких завгодно.