Я думала, що тема ковіду вже всім нецікава, але люди пишуть, просять поділитися досвідом… Ані про симптоми, ані про лікування писати не буду. Напишу лише ті висновки, які я зробила особисто для себе.
1. Припиніть читати усю цю апокаліптичну фігню про ковід і про разниє ужасниє случаї. У вас буде свій случай, ні на чий не схожий, повірте. Вийдіть із ковід-спільнот, в які ви вже вписалися, не забивайте мізки трешем, заспокойтеся і мисліть позитивно. Може, це кумедно звучить, але одним із серйозних чинників мого швидкого одужання став поламаний електронний термометр, який показував температуру на півградуса меншу, ніж у мене булла насправді. Я свято вірила, що температури в мене нема і почувалася набагато краще. Елементарна психосоматика.
2. Ковід б’є по ваших найуразливіших місцях і це можуть бути зовсім не легені. Серце. Судини. Нервова система. Кишково-шлунковий тракт. Вухо-горло-ніс. Все, де у вас є трабли – там буде біда.
3. Звідси наступна теза – візьміться за себе, нарешті. Поки за вас не взявся ковід. Киньте палити, припиніть бухати, зменшіть розміри свого тіла принаймні до формули вага = зріст-100 і займіться, нарешті, хоч якоюсь фізичною активністю.
4. Коли хворіла – жодних таблеток не ковтала. 3 літри рідини в день, дихальна гімнастика і 10 тисяч кроків щодня на свіжому повітрі (через «неможу», ага).
5. І останнє. Як на мене, найсерйозніше страждають мізки, не в прямому, звісно, сенсі. Ковід дуже важко переносити психологічно, бо реально не знаєш, що з тобою буде на ранок — пан чи пропав… Серйозні лікарі мені радили транквілізатори в період постковідного відновлення, але я не спокусилася. Бокал «піно гріджіо» вкупі з думкою про твою особисту свободу від ковіду принаймні на кілька місяців (як носія антитіл) – накращі ліки.
6. Мій головний висновок.
Краще один раз відмучитися, аніж жити в страху і напрузі місяцями. Бо, насправді, не такий страшний чорт як його малюють. Будьте здорові!
А на знімках – абсолютно дивовижна істота, яку я побачила вперше в житті. Щось середнє між скатом і медузою. Воно хотіло поцьомати мене в литку, але я такого бажання не відчула. А даремно, мабуть. Очі у цієї чудасії були добрі-добрі. Якщо то були очі, звісно…
Галя Плачинда
