Рідко стрічаю щиру думку щодо язичництва-рідновірства.
А це ж, по суті, про ідентичність Українців.
Тобто — важливіших проблем сьогодні не існує. Але язичницько-рідновірські заклики до об’єднання так само безпомічні, як і всі заклики до об’єднання.
Немає шансів на єдність у людей, нездатних до спілкування — нездатних слухати інших і міркувати над їхніми словами, визнати слушність чиєїсь позиції й поступитися своєю.
І всі ж прекрасно бачать, що найбільші рідновірські секти непримиримі. І причина навіть не в релігійних проблемах, бо й атеїсти недалеко втекли. Я бачу дві кардинальні причини непримиримості:
1. Більшість нас дозволяє керувати й маніпулювати собою людям нещирим і не дуже компетентним, людям, для яких ця діяльність — справа амбіції, бізнесу або й політичної кар’єри.
2. Величезна більшість нас, зокрема й лідери рідновірських громад, є людьми глибоко і всебічно неосвіченими, до того ж ми цього не усвідомлюємо. Брак загальної освіти — навіть середньошкільного рівня — виключає, перш за все, культуру порозуміння, і цього вже досить, щоб наші мрії про духовне життя ще довго залишались мріями.
Мій висновок:
ШКОЛА — ЦЕ ВЕЛИКЕ ЗЛО. Бо саме вона завжди забирала й тепер забирає всі сили й дорогоцінний для навчання час (від 7 до 17-19-річного віку), видаючи бузувірські дипломи — атестати-сертифікати про зрілість простим носіям гарматного та гаремного м’яса й прирікаючи їх достеменно на таке життя, яким ми сьогодні й насолоджуємось.
Отже:
єдине, до чого сьогодні варто закликати українців — порятувати дітей від шкільної катівні й допомогти їм хоч чого-небудь навчитися без муштри, страху, брехні й лицемірства. Це дуже нелегко й нескоро робиться, але іншого шляху, я переконаний, немає.
Василь Триліс
