Суспільство

Куди котиться людство?!

Коли кидаєш пляшку у сміттєконтейнер для скла – вона розбивається об залізну підлогу. Мені той звук – наче серпом по… пальцях. Бо ще у пам’яті сидить заставна вартість пляшки – 20 радянських коп. – це 4 поїздки на тодішньому метро.

Я колись студентом повадивсь щодня з дому брати по одній пляшці і дорогою до універу здавати її у «Прийом склотари».

Чому по одній?
Бо так я уникав стояти в черзі. А черги були довгі, хто пам’ятає, «операція кришталь» інколи ставала головною подією вихідного дня. Але наша сім’я завдяки мені не мала клопоту. Бо я щодня стравлював по пляшці, і вони не накопичувалися на балконі, як в нормальних людей.

Я гордо піднімав пляшку над головою, як Єльцин партійного квитка, казав багатолюдній черзі, що я – студент, і хочу на метро. Ніхто й рота не відкривав.

Прийомщик вже знав мене, і ледь я з’являвся – мовчки клав на прилавок 20 копійок у відповідь на моє «Здрасті!». І так щодня…

А зараз пляшка задурно бється на тріски, як серпом по… пальцях… Куди людство котиться…

Вадим Петрасюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.