Суспільство

Лінивих до раю не пускають

Людина не зовсім те, що вона їсть. Радше те – їсть вона себе та інших чи ні. Успішність чи не успішність наша на дев’яносто п’ять відсотків залежить від звичок. Не звичок їсти, спати, одягатися, а від того, як ми зазвичай дивимося, як ставимося до світу, до себе, до людей, явищ, обставин, стосунків, справ.

Причому ці звички набуті до семи років. І передусім – від батьків, від їхнього прикладу чи антиприкладу.

Колись карпатський старець Андрій Ворон мені сказав: «Якщо ти хочеш у житті досягти, а головно – перевершити здобутки свого батька, ти повинен розумом і серцем за все пробачити і прийняти свого батька. І в цій нутряній свободі зрощувати свій досвід, прокладати свій путь».

До прикладу, американський президент Річард Ніксон (однойменний фільм Олівера Стоуна) все життя боротьби, поразок і перемог опирався на образ свого батька – простого, чесного, маломаєтного фермера. Під час сімейних обідів той замість застільної молитви переповідав дітям короткі історії зі святого Письма. Найчастіше оцю: «Отець Небесний у райському саду сказав Адамові, після того як той зустрівся зі змієм, що чоловік повинен трудитися в поті чола. Якщо це підходить для раю, то воно діє і в Каліфорнії…»

Ці слова великою мірою визначили долю одного з лідерів нації. Яка, до речі, теж постала на голому місці із праці, завзяття, терплячості й оптимізму.

Людина є не те, як відпочиває, а те – як, скільки і для чого працює.

Мирослав Дочинець

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.