1975-1976 роки. Чернівці. Літо. В редакції газети «Молодий буковинець» з’явився новий працівник – юний симпатичний лагідно усміхнений випускник журфаку Львівського університету. Це було, як пам’ятаю, зранку, а в обід – нам, відділу ідеології і культури у складі завідувачки Людмили Козаченко і двох журналісток-поетес – Тамари Севернюк і Галини Тарасюк, представили юного гостя, який назвався Григорем Мацеруком.
Дискредитація професії телеведучого на вітчизняних телеканалах, схоже, досягла апогею. Її вже й професією важко назвати, після того як екрани взяли штурмом… депутати. Українські обранці звикли мелькати у всіляких телешоу. І там уже краще почуваються, ніж у сесійній залі.
Знакового восьмого березня у Київському державному університеті телекомунікацій з урочистою помпою відкрили… оновлений жіночий туалет. Були палкі промови керівництва, перерізали червону стрічку, навіть запили цю епохальну подію шампанським! Дівчата читали «стіхі» – щось «про любов і женщин». Втім чогось-таки у цьому дійстві бракувало.
Людина не зовсім те, що вона їсть. Радше те – їсть вона себе та інших чи ні. Успішність чи не успішність наша на дев’яносто п’ять відсотків залежить від звичок. Не звичок їсти, спати, одягатися, а від того, як ми зазвичай дивимося, як ставимося до світу, до себе, до людей, явищ, обставин, стосунків, справ.
