Спекотного літнього дня в селі, я прокидався о 9-й годині ранку і босим, але в трусах виходив надвір… Інтернету тоді ще не видумали, а по телевізору показували якусь нудьгу про врожай… Жодних розваг тоді не існувало в готовому вигляді, їх треба було створювати власноруч…
Я йшов у берег.
По дорозі підбирав велику жовто-рожеву грушу сорту «Бера», що вночі тяжко впала додолу… Надкушував один раз і віддавав свині…
Потім я оглядав нутрію.
Це була така щоденна особиста сільська корида…
Нутрія сиділа в клітці і їла яблуко передніми руками…
Для того, щоб оглянути нутрію, треба було її схопити за хвоста і витягти з клітки. Нутрія безвольно повисала вниз головою, впустивши яблуко на землю… Такі оглядини нутрії не подобалися…
Нутрія ліниво клацала великими страшними зубами, але десь далеко внизу… Нутрія не могла до мене дотягнуться з огляду на гравітацію і особливості власної анатомії… Хоч їй і хотілося…
Потім я повертав нутрію в клітку…
— Будь ти проклят! — думала нутрія…
***
Середина літа — це як півпляшки вина… Вроді, ще ціла половина… Але ж — ні… Обман, ілюзія, марево…
Це вже майже нічого…
*уяк, і нема…
***
Ніщо… Ніщо інше так не уприявнює соціальну нерівність та майнову розмежованість українців як селфі в соняшниках і лаванді…
Найбільш збіднілі верстви населення змушені селфиться в буряках і картоплі…
***
Лисий і товстий Добкін сів на мотоцикла і поїхав до пам’ятника Либеді, Кию, Щеку і Хориву, щоб получився хароший ролік…
Ролік получився, але мало кому відомо, що Либідь, вперше за багато століть, мовила чєловєчеським голосом: «Пашол на*уй звідси»…
Віталій Чепинога
