Спекотного літнього дня в селі, я прокидався о 9-й годині ранку і босим, але в трусах виходив надвір… Інтернету тоді ще не видумали, а по телевізору показували якусь нудьгу про врожай… Жодних розваг тоді не існувало в готовому вигляді, їх треба було створювати власноруч…
Була під Верховною Радою. Про українську мову вже стільки сказано, вже й закон ухвалено, але її не визнають передусім громадяни України. Румуни не знайшли кращого часу, як нині, щоб заявити про примусову українізацію себе, нещасних, і навіть про мовно-культурний геноцид румунів в Україні.
У 90-х статтею «А мова, як море», уривки з якої освітяни беруть для шкільних диктантів сьогодні, мій батько започаткував мовну рубрику в газеті «Літературна Україна». Він — один із тих, хто підняв мовне питання в масштабах всієї Україні. Ось уривок його інтерв’ю на радіо «Свобода» двадцятирічної давності:
