Сидиш собі, нікого не зачіпаєш, пишеш всяку нісенітницю на Фейсбук, під нею пишуть іншу нісенітницю, на яку не звертаєш увагу і пишеш далі. І тут вони приходять. Люди без почуття гумору. Абсолютно без нього. Вони не розуміють, де ти пожартував, а де сказав щось серйозно. І пояснити їм це неможливо.
Раніше вони пішли б одразу до парткому і поскаржились. Потім тебе б довго розпікали на партзборах. А зараз скаржитись нема кому. Тому пишуть у соцмережі. Вони думають, що там читають.
Головна опора інтернету – лузери, які палко вірять блогерам. Я — не блогер, тому мені лузери не вірять і сваряться.
Вітер змете сльози з обличчя тих, хто програв. Ну, а поки що вони скаржаться один одному. Я ж — спокійний і твердий, як влежаний і запліснявілий пряник.
Гумор, як і капітан свій корабель, повинен залишати людину останнім. Якщо, звісно, він у неї був.
Володимир Килинич
