Шлунок хоче їжі. Шкіра хоче сонця. Очі хочуть краси. Вуха хочуть музики. Руки хочуть дотиків. Розум хоче добрих новин. Серце хоче любові. Плоть хоче любощів. Душа хоче спокою. Дух хоче свободи. Все інше – від лукавих філософів.
Кожна квітка пахне про щось. Кожна зірка мигтить про своє. Зрозуміти це – ось у чому смисл. Нас псують слова. Завжди за чимось сумуєш. Учора – за тим, чого немає. Нині – за тим, що могло би бути. Завтра – за тим, що було.
Завжди чомусь радієш. Учора – тому, що сталося. Нині – тому, що не сталося. Завтра – тому, 
що щось іще стається. Завжди щось любиш. Учора – себе в собі. Нині – когось біля себе. Завтра – когось у собі.
Ніщо так не принаджує мужчину, як лестощі про його розум і чоловічу силу. Мало знати, що хочеш. Головне – чого не хочеш. Хотів удосконалити світ, але передумав, коли зрозумів, що треба починати з себе.
Зневажати життя можна лише за його простоту. А може, сенс життя в тому, щоб не шукати його… Сердитися на людей – вважати їхні вчинки важливими в твоєму житті. Є місце, де ніколи не ступала нога людська. Це – душа. Бережіть заповідник душі.
Старість, на відміну від молодості, нічого не робить «просто так». Хіба що молиться. Але ж і це – для когось і для чогось. Якщо гадаєш, що немає на світі людини, якій би можна довірити найпотаємніші радощі й печалі, ти помиляєшся. Вона є. Підійди до дзеркала. Найбільший колектив – це «Я».
Мирослав Дочинець,
із книги “Ескізи на павутинні”
