1 жовтня 2021. День перший. Першого разу тут на моїх руках померло хворе кошеня. Другого разу тут померла любов. Третього разу тут вже має щось народитися. Так-так. Місце, в яке я наказувала сама собі – ні ногою, знову покликало мене. Ну, бо я переконана, що нічого в цьому світі просто так не відбувається. Отже, це місце знову покликало. І я не змогла опиратися. І мені вже самій цікаво – навіщо?
Перше, що я побачила, прибувши у це непросте і знакове для мене місце – двійко чудових, білосніжних і абсолютно здорових кошенят. Вони грілися на сонці. Збираючись у жовтневі гори, я напхала чемодан 
термобілизною, шарфами і рукавичками. А тут – і це же другий хороший знак – літепло… Літають метелики і цвітуть мальви.
Уявляєте?
Мальви у жовтні. І, мушу вам сказати, вони устократ прекрасніші за липневі. У них нема тієї літньої манірності й інстаграмного грамуру, який, втім, так швидко перетворюється на сухе бадилля. Вони – жовтневі мальви – небагатослівні, але міцні й потужні. Їхні квіти глибокого, хоч і не яскравого, кольору, і на стеблі – ще повно тугеньких пуп`янків, які чекають свого часу. Осінні мальви знають, що таке безжальна нічна паморозь,тому насолоджуються кожною миттю полуденного тепла, пізнаючи його мудрість і благість. Так жінка посеред теплого жовтня пізнає мудрість і благість життя…
І ще тут дуже красиво. Тут так красиво, що мої очі, моя голова, моє серце не можуть вмістити усієї цієї краси. Вона починає вихлюпуватися з мене, як тепле молоко з кухля, який подає мені, здоївши свою корівку, моя тезка Галя…
Врешті, наповнена цією красою і теплим молоком, я лягаю горілиць, просто у цю ще яскравозелену, хоча вже й стриману траву. Марта – хазяйчина маленька собачка – лягає поряд. І удвох ми віддаємось на поталу цьому теплому блаженству осені.
Я відчуваю, що Всесвіт у цю мить підморгує мені. І питає: «Ну, ти хоч щось зрозуміла?» Чесно, лише намагаюсь зрозуміти.
Але я починаю писати книгу.
Ось тут, у цьому непростому і прекрасному місці посеред Карпат (думаю, я правильно зрозуміла натяки Всесвіту). Епіграфом до цієї книги візьму, напевно, слова Людвіга фон Фейєрбаха: «Найперший твій обов’язок – зробити щасливим самого себе».
Галя Плачинда
