Суспільство

Між Христом і Лєнином

Мій батько був старостою сільського хору. Була така дивна посада в ті часи в художній самодіяльності. На Різдво й Новий рік хор співав «Добрий вечір тобі, пане господарю… Радуйся! Ой, радуйся, Земле, Син Божий народився»… Потім до батька приїхали гості з обкому партії…

Гості їли холодець з хріном, майонез, пили самогонку і розказували анекдоти про Брежнєва…
— Треба, Михайло Логвинович, в тій пісні коє-шо помінять, — казав секретар обкому партії. — Не «син божий», а «рік новий», бо бога ж нема в нас тепер…
— Харашо, добре, — казав батько. — Нема, то й нема… Поміняєм…

Але не міняв…
— Дураки, блядь! — казав батько, коли гості вже напилися, наїлися, й поїхали в Черкаси строїть комунізм…

У квітні батько з хором співав «Лєнін всєгда живой», біля пам’ятника Леніну… Леніна тоді ніхто не забороняв і не заперечував його існування…

Ото так і жили — між Христом і Леніном…

Я Христа уважав більше, бо на Христа були канікули, хлопушки, бенгальські вогні, санки і кульок з канфетами… Крім того, на Христа можна було піти до баби Уляни колядувать і вона могла дать аж 5-ть рублів… А на Леніна ніхера не було інтересного… І баба Уляна за Леніна нічого зроду не платила…

Віталій Чепинога

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.