Черговий музичний подарунок від Олександра Пономарьова. Його музика і текст. Разом з ним незрівнянний DZIDZIO, а також Оля Полякова, Леся Нікітюк, а також молоді і яскраві ALEKSEEV та PIVOVAROV… І те, що саме сьогодні хвилює і наповнює нас радістю — Христос Народився!
Знаю Аліну Третяк ще зі щасливих університетських днів. Вона вміла захоплюватись усьому довкола… Її щирий захват випромінював іскристу безмежну радість, яка є хіба в дітей, що ще не знають брехні… З роками люди грубшають — і зовні, і особливо внутрішньо.
Прочитав статтю Володимира Іваненка «Пам’яті Анатолія Погрібного» на вашій «Хвилі»… Нарешті черга дійшла, власне, і до пам’яті про Анатолія Погрібного… Доводилось читати подібні спогади про Олеся Гончара, Юрія Мушкетика та інших. Серед авторів таких спогадів пам’ятаю навіть лавреята найвищої премії України! Споріднювало ці спогади одне: не стільки про Особистість, скільки про себе, ріднесенького!
Три роки тому, саме цього дня, сталось непоправне. Від нас пішла у небуття наша Зоя Іванівна Краснодемська… Щаслива у материнстві й заміжжі, успішна й талановита в професії, надійна й незамінна у товаристві. Зоя мужньо боролась зі своєю несподіваною хворобою. Ми відчайдушно молились, тримали кулаки, поспішали хоч на хвилинку побачити її, аби підтримати і вселити надію на видужання.
Десь на початку грудня обмовився, що чернетка роману «Місяцю, місяцю» про Григора Тютюнника практично готова. Але… дотепер не закінчив упорядкування тієї чернетки. Сподіваюся, що це трапиться ще цього року… Григір не любив багатослівності. Читаю, перечитую (іноді по кілька разів) його листи, спогади про нього. Як багато віри і сподівань було під час навчання у харківському університеті, та й потім, коротким часом на Донбасі, у містечку Артемівськ, де народився його старший син Михайло (також уже покійний, як і дружина Людмила; лише з молодшим сином Василем мені вдалося трохи полистуватися…)
Мій батько був старостою сільського хору. Була така дивна посада в ті часи в художній самодіяльності. На Різдво й Новий рік хор співав «Добрий вечір тобі, пане господарю… Радуйся! Ой, радуйся, Земле, Син Божий народився»… Потім до батька приїхали гості з обкому партії…
На Житомирщині багато католиків, які розмовляють українською і вважають себе українцями, але святкують Різдво за григоріанським календарем. В дитинстві мати мені казала: «Завтра католицьке Різдво. Не можна нічого робити, бо ніхто не знає, чиє Різдво правильніше».
Дорогі брати і сестри в електронній реальності, Христос народився! І де б не сталася ця знаменна подія: у пустелі, на санях у Карпатах чи й серед багатоповерхівок міст-мільйонників, Спаситель прийшов сказати про ЛЮБОВ, яка є найважчою справою для людини і водночас запорукою життя й усього сущого на нашій маленькій планеті, що обертається у вічності-нескінченності, яку уявити собі годі.
