Увечері мені зателефонував друг Микола Перший. Каже, треба інтимно порадитися в непартійному порядку. Ну, ясна річ, що в непартійному, яка ж тепер партія? Те, що так нині називають, навіть близько коло партії не було. Але менше з тим. Відповідаю: радься.
От він і каже:
— Сьогодні життя стало на день коротшим. Час летить так, що не встигаєш до віку звикнути.
— Ну а що ти хотів? — відповідаю. — Так завжди було, і раніше, і тепер.
Микола Перший відповідає:
— Справа в тім, що я не встиг розбагатіти. У списку Форбс я десь у четвертому мільярді.
— Це, друже, твої проблеми, і вони нікого не цікавлять. Включаючи Форбс. Я також багато чого не встиг, і також не розбагатів. Видно вже і не зможу.
Ми одночасно поклали слухавки і я замислився. От ми росли росли і нарешті виросли. Але коли ми припинили рости ми не помітили. А це цікавий момент. Момент зупинки росту. Мабуть, не слід було припиняти рости. Тоді мали би все, включно з грішми. Все дуже просто. Треба про це сказати Миколі. Знову його набираю. Виявилося, що він про це знав і без мене.
— Тобі настрій підняти? – спитав я Миколу.
— Ні, нехай валяється! — відповів він і пішов на роботу заробляти гроші.
Володимир Килинич
