Традиційна, характерна для центру Парижа, весняна міська метушня. Але варто лише зайти на територію знаменитого цвинтаря Монпарнас, як раптово потрапляєш в абсолютно іншу атмосферу. Тонка і невидима грань, ніби розділяє дві реальності. Реальність Життя і реальність Смерті.
Ця контрастність змушує бодай призупинитися. То є, думаю, надважливі миті для усіх нас. Нам даються вони для рівного і тверезого погляду на життя. На життя, яким воно є.
На фоні древніх склепів, дорогущих пам’ятників і цвинтарних скульптур просто вразила постать цього чоловіка. В своєму солом’яному капелюсі він мовчки сидів, спершись спиною до дерева, перед аж надто простенькою могилою.
Ні шум великого міста, який чувся за високим муром, ні цвірінькання пташок у кронах дерев — ніщо його не відволікало. Він був не тут. Він був десь.
Він вдивлявся в графічний портрет жінки, намальований на світлому тлі. Очевидно він був з нею, там, де вони молоді і веселі, там, де біжать, можливо, берегом моря чи квітучими полями…
Можливо, фотографуючи цю мить між двома гранями, я згрішив, торкаючись абсолютно утаємниченого… А можливо й ні, тому що цей чоловік був зовсім не тут…
Сергій Файфура
