Поруч зі мною на пляжі відпочивав тато з дівчинкою. Дівчинка маленька, років п’яти. Кілька разів підбігла до нього від води, де гралася з іншими дітьми, й питала чому всі ті діти говорять російською? Я не знаю, що він їй шепотів на вушко…
Але не стрималася і сказала, що це запитання постійно чула й від своєї дитини. Знаєте, що пролунало у відповідь?
— Треба, щоб ці питання на рівні держави врегульовував хтось такий, як наш командир. Сказав нам ще на початку повномасштабного вторгнення: «ні слова російською», так і досі всі слухаються. Навіть після того як самого командира не стало. Це вже справа честі… Треба вміти сказати…
Пишу про це, бо так мені сподобалося і запам’яталося: українська мова — справа честі!
Тетяна Череп-Пероганич
