Погортала книгу пам’яті жертв Голодомору, і в списках Хорольського району не знайшла ні їхніх імен, ні Матвійового хутора біля Вербино…
Не збереш імена кожного з 4 мільйонів, хоч за кожним з них своя історія, найчастіше — нерозказана і непочута.
Моя свекруха (вона на цьому фото десятирічна дівчинка) так часто згадувала той Матвіїв хутір, названий на честь діда, пам’ятала, що були на ньому і млин, і пасіка, і ставок, у якому коні купалися…
А ще частіше згадувала як після розкуркулення, на весні 1933-го, на її очах протягом одного дня помирали дід, батько і мати…
Я завжди згадую їх у цей день, вони Микитенки — Матвій, Соломія, Гаврило…
Сьогодні довго не хотілося гасити свічку…
Люба Пилипенко
