Є така книга «Nazis and Nobles». Її автор Стефан Маліновскі в ній описує один такий випадок: «У 1999 році я звернувся до 85-річного німецького графа з проханням надати мені доступ до його сімейних архівів. Граф був професійним військовим, представником давньої північнонімецької аристократії.
Незадовго перед цим він викупив маєток своєї сім’ї в Мекленбурзі, конфіскований комуністами в 1945 році.
Я поцікавився, чи збирається він обробляти цю землю, влаштувати там ферми чи щось таке? Граф відповів негативно.
Тоді я запитав, навіщо тоді він його викупив – і він відповів так: «Послухайте, юначе. Моя сім’я володіє цією землею з 1320 року. А, що якщо мій нащадок з 2200 року озирнеться в минуле і запитає мене: у 1990-ті роки ти мав шанс повернути наш маєток назад – чому ти його не використав? І що я йому відповім?»
Про що це говорить?!
Граф викуповує свою родову землю не просто із якихось сентиментальних міркувань, а й із почуття відповідальності перед своїм родом, який включає «і мертвих, і живих, і ненароджених». І саме головне – з почуттям відповідальністю не так перед своїми прадідами, як перед своїми правнуками.
Бо минуле вже не можна зіпсувати. А майбутнє – можна. Це я про що. Згідно з консервативною доктриною, стабільні та орієнтовані на минуле способи організації життєдіяльності, цінності, норми, принципи, звичаї, традиції, стійкі риси культури та менталітету повинні не долатися в ході соціальних трансформацій, а відтворюватися в нових обставинах, гарантуючи цим соціокультурну спадковість.
Сергій Чаплигін
