Мистецтво посилання на «три букви» поступово втрачає свій патріархальний сенс. Колись якщо тебе посилали в ж.., то це було майже дружня траекторія і не сприймалося як щось сильно образливе і неминуче. Легкий жарт. А от якщо тебе посилали на «три букви», то це вже було серйозно і повернутися звідте ти міг не скоро. Або й взагалі не повернутися.
Таке посилання використовували люди дорослі і сильні. Тому були різновиди обох посилань в залежності від вікової категорії, національності, релігійних та політичних уподобань.
Тебе могли послати несподівано, а могли очікувано і передбачувано. Наодинці або при людях. На роботі чи вдома, в транспорті або на вулиці. Все це не мало жодного значення. Головне, щоб ти почув що тебе послали, куди саме і з якою метою.
Не чули адресних посилань лиш під час виборів, тому народу доводилося посилати кандидатів у кабінках для голосування. І в .., і на … Але часто-густо цього було мало.
1000
Місто тоді було знову молодим, а зовсім не тисячилітнім. Ми школярами посадили деревця від вулиці Чапаєва до Проспекту. Та й на самому Проспекті. Дерева тоді ще не виросли, МАФів не існувало і був простір як надія на майбутнє. Телевізор вдома був чорно-білим. В ньому не було всього світу. Лиш Анджела Девіс, Дін Рід і експансивні імпульсивні пісні-речетативи, які співав, а скоріше наговарював, француз з великим ротом.
І Брєжнєв щодня. Багато Брєжнєва. Його тоді не любили. Всі працювали, не існувало нероб-блогерів та інстаграмниць. В школі вчилися офлайн, тому скільки б мені не було років, я буду знати, що один сантиметр — це дві клітини.
Тоді були демонстрації. Це коли ми ніби розтікалися містом, вони примушували нас любити його в ширину і довжину, а не точково як зараз. Але я туди не хочу. Занадто далеко. Здається пройшло тисячу років.
Успіх
В Чернівцях, як відомо, наймодніша жіноча професія — покупець. Виявляється, що ні. Ви бачили як чернівецька жінка на мийці самообслуговування миє бусіка? Величне видовище! Вона поводиться там так, ніби знаходиться на власній кухні. Господаркою. Тому миє машину ніби сковорідку — прискіпливо і вперто.
Їй не подобається, що доводиться час від часу встромляти гроші у щілину вічності на терміналі мийного пристрою. Це найбільше дратує і відволікає від процесу. Все решта — успіх і перемога!
Широко розтулені міцні ноги борця вільного стилю, закинута у небесну синь голова, вправні руки майстерно стискають вібруючий шланг. Чорна футболка з назвою чи то американського штату, чи то кавказької республіки, вінчає загальне полотно. Все це стрімко наближає успіх.
А успіху в Чернівцях досягає лише той, кого вчасно не попередили, що це неможливо.
Володимир Килинич
