Зараз він прийде. Зайде, рвучко кине органайзер на робочий стіл, почне прискіпуватись. Питати, чи всім, кому обіцяла, передзвонила та написала. Чи все спланувала, і чи, зрештою, зробила щось із запланованого. Почне керувати, давати вказівки, оцінювати.
Я буду нервуватись, але робитиму все, як він каже. Я щораз думаю: чому? Чому я дозволяю так чинити з собою? Я — така незалежна й самодостатня! І він – просто один із багатьох. Але щойно він стане на поріг, моя рішучість кудись випаровується…
Та не цього разу!
Цього разу буде все інакше. І я нарешті зможу сказати: «досить»! А потім робитиму все, що мені заманеться. І ніхто мені більше не вказуватиме!
… Дзвінок.
На порозі знову він. Понеділок…
Тамара Куцай
