Влітку 2002 року в Чехії сталася «тисячолітня вода». Я тоді був у Празі і, стоячи біля Карлового мосту по коліно у воді, запитував у місцевого приятеля: чому тисячолітня? «Тому що така повінь у нас може бути тільки раз на тисячу років». Минуло 12 років. «Тисячолітня вода», не чекаючи 1000 років, знову в Празі. Чому ж зачастило?
Одну із найсуттєвіших причин повеней в Чехії і ФРН, які пов’язані ріками Влтава і Ельба, мені вже назвали німці.
Стояли в місті порцеляни — Мейсені на березі Лаби-Ельби. І місцевий бізнесмен, перекрикуючи шум розбурханої каламутної води, мені пояснив: це все наша любов до «порядку» до цього призвела…
Уже за скляними дверима кафешки на набережній гер Гюнтер детально пояснив мені свою думку: ви бачите береги Ельби?
— Ну, так бачу!
— А я не бачу. Я бачу канал, закутий у рівненькі міцні гранітні шори. А для того, щоб не виникало повеней — ріка має бути не каналом-трубою, а гнучкою екосистемою, здатною вбирати своїми берегами, як губка, зайву воду… Ми перетворили наші ріки в зручненькі рівненькі труби. І вважаємо, що це порядок. А у Природи свої міркування щодо порядку…
Віктор Лешик
