Як там: «…полий яблуньку, побіли піч…», привітай літню людину… Тягну картоплю з магазину. Спека така, що навіть думати боляче, як ту картоплю чистити, мити, варити… Обганяю бабцю, що тягне важку картонну коробку і дві торби. Руки її тремтять від напруги.тПропоную допомогу, йдемо ж в одному керунку.
Бабця дозволяє донести коробку, клунків не віддає.
Йдемо мовчки.
Проминаємо мій будинок, чимчикуємо далі, зі швидкістю бабці — швидше вона не може.
Доходимо до дверей її під’їзду. Ставлю коробку до її ніг, прощаюся. Бабця виймає з торби чорного пінопластового контейнера і віддає мені. Контейнер теплий.
— Там обід, — пояснює бабця. — Я вирішила вам віддячити. Відмови не приймаю.
— Чим же ви обідатимете, як оце віддасте мені? — запитую я.
— Маю ще одного, — показує бабця вміст своєї торби. Там справді, ще одна чорна коробочка.
Нас Хтось веде цим життям.
Якщо вам здається, що про вас Він забув, не переймайтеся. Його допомога завжди буде вчасною і доцільною.
Володимир Сердюк
