Моя душа — моя фортеця! Певен. І взагалі категорично переконаний. Це буває не тільки зі мною. Прокидаєшся вранці чи посеред ночі і розчаровано зітхаєш. На гірку й болючу тему. Таки ні! Це мені не наснилося! Це є насправді. Триває війна!.. Люди з Донбасу підтвердять: у нас це почалося ще з лютого-березня 2014-го, коли туди припхався агресивний «рускій мір».
А потім взагалі 12 квітня 2014-го російська ДРГ на чолі з Гіркіним захопили український Слов‘янськ. За ці вісім років від початку відкритої війни проти України, яку мерзенний кремлівський щур тоді назвав «громадянською», відбулося чимало трагічних подій для кожного з нас.
Щодо мене особисто, то, на жаль, не витримав випробування часом відомий вислів: «Мій дім — моя фортеця». Ще у 2014-му росіяни не без допомоги місцевих колаборантів окупували Донецьк, де мені випало долею жити і працювати майже чверть віку.
Це раз…
І два — якийсь тиждень тому російська орда, пробиваючи коридор до Криму, окупувала і мою малу батьківщину — степове селище на Запоріжжі. Дідівсько-батьківська хата відтепер теж в окупації…
Зараз насамперед бажаю землякам з гідністю витримали цей непростий життєвий іспит. Пам‘ятайте, що зараз душа кожного з нас — наша фортеця! І водночас наша спільна неприступна фортеця — Україна. Пам‘ятаймо: у кожній фортеці не без зрадника-пристосуванця. Бо я вже чув, як один із земляків майже тішився присутністю зайд. За його словами, завдяки оркам у андріївських магазинах відразу товарів побільшало і різко ціни знизилися. А ще начебто російські загарбники увійшли до нашого українського селища, аби тільки тут «гуманітарку» роздавати… До речі, віджату в українських волонтерів.
На жаль, подібна позиція одного чи декількох людей, це теж, не жахливий сон. Бо після почутої маячні я взагалі вночі не спав…
Утім, кріпімося! Разом переможемо! Боронімо фортецю у своїх душах.
Павло Кущ
