Як ти це робиш? Оце так виставляєш ніжку? Впираєшся носочком у бруківочку і відставляєш руку? А посмішка! Яка у тебе при цьому посмішка! Просто багіня! А потім у кавʼярні ти закидаєш ніжку на ніжку, гарно тримаєш горнятко з капучіно і говориш, невпинно щебечиш.
А як ти виходиш з «тесли» червоного кольору! Ну, просто випорхуєш наче екзотичний дорогий птах! Наслідком цього стала серія могутніх некерованих оргазмів у групи випадкових перехожих. Пожалій їх! Змилуйся! Не будь такою яскравою! Притлумся! Так же ж не можна. Людству загрожують однопланетяни схожі на тебе.
Тебе не можна збагнути. Кожна жінка в Чернівцях мріє, щоб чоловік міг вгадувати її бажання, але жодним чином не міг читати її думки. Що в тебе на думці, красуне?
О! А це хто? Навіщо ти вмилася? Нормально ж спілкувалися…
Заклинання
Не корч із себе порноакторку. Закривай подушкою рота! А потім оце твоє «я так зморилася від театрів! Давай завтра сходимо у ЗАГС!». Або: я хочу записатися в секцію бодібілдинга при палаці піонерів. Ти що здуріла?! Страшніше жіночого бодібілдінга — лише чоловіча художня гімнастика.
Мені страшно подобаються такі прудкі жіночки а-ля «дівчата щойно з городу» у оксамитових чи спортивних костюмах, або ночнушках мишиного кольору, які несподівано вирулюють з підворотні прямо на тебе із великими валізами в руках. Вони поспішають на змагання чи лиш прокинулися, але завжди в тонусі.
От не нагадуй мені їх. І взагалі! Дами! припиняйте виходити заміж! Заклинаю. Мені неприємно.
Баланс
Йду на благодійні пельмені. Запросили благодійники від Бога. Будуть всі наші — Льова, Саша і Андрій. Здається прийдуть дівчата і молоді свіжозаміжні жінки. Ймовірно Лєна, вона завжди ходить на все благодійне і «шарове». І буде гендерний баланс. Після пельменів будуть співи і, можливо, повільні танці під музику з чийогось телефону. Сечогінна подія, кароче.
Але ці речі вже не такі як раніше, бо ніхто пафосно не напʼється і нікого не доведеться відносити додому. Да, втрачають Чернівці своїх героїв і героїнь. Немає колишнього розмаху і завзяття. Балансу немає.
Дорогою читаю місцеву газету: провулок такий-то перейменовують на вулицю таку-то! Браво! Від іншої назви провулок автоматично стає вулицею! От дають журналісти! Хоча можливо то не вони? А це також благодійність. Лише комунальна. Крім штучного інтелекту вочевидь слід створити штучну дурість. Баланс треба витримати.
Бажання
Чим старшим стаєш, тим менше хочеться цих дешевих спектаклів, порожніх постановок і такого ж спілкування. Хочеться затишної кавʼярні, мовчазних офіціянтів, які знають скільки цукру тобі подати до кави.
Хочеться більше слухати, ніж говорити самому, адекватних і розумних людей, з якими цікаво. Музика не повинна заважати, а має допомагати отримувати насолоду від життя. Телефон повинен переважно мовчати, слухняно лежачи у глибокій кишені.
Нових друзів не потрібно, бажано щоб старі не щезали. Мовчазні водії таксі, добре просмажений стейк, чудовий концерт класичної музики, тихий осінній парк — це те, що мені треба.
І ось коли це все є, відчуваєш, що тобі 20, а довести не можеш.
Фрейд
Всі навколо брешуть, але це не страшно — ніхто нікого не слухає. Жінка не слухає чоловіка, а чоловік — жінку. Діти не слухають батьків, а вчителі — учнів. Співаки співають під фонограму і вживають фальшиві слова. Особливо про любов.
Про політику взагалі мовчу, там брехня – правило гарного тону. Не брешуть лиш невдахи. Обманюють покупців і продавців. В милих моєму серці Чернівцях не можна одночасно бути самовпевненим, гарним, дотепним і тверезим — брехня!
Городяни хочуть жити вічно, але не знають, що робити сьогодні ввечері. Немає особистості, є набір брехливих інтернет-приколів. Брешуть різні служби, які повинні казати правду, якою б вона не була.
Коли на ваше питання відповідає комунальний «філософ», ви припиняєте розуміти своє питання. Я ж не брешу. А просто часом говорю милу неправду. І Фрейд дивиться на мене як на підтвердження своєї теорії.
Вересень
Ранок. Ще непевний осінній вітер кволо здуває вчорашні використані стаканчики від кави з підвіконь цоколів вулиці Франка та рештки радянської фарби із здивованих облич древніх маскаронів будівель. Наче відірвана стрілка осцилографа тиняється студентська молодь у пошуках істин, відомих решті городян.
Секонд-хенд чернівецької журналістики ліниво пʼє першу каву у тільки йому відомих закладах, вигадуючи що б іще перепостити, отруївши реальність. Але обирають вранці звичну токсичну мовчанку.
Ще сплять, поклавши дорогі окуляри на приліжкові тумбочки, золоті жінки міста. Жінка, яка придумала що завтра одягнути вранці, спить на годину довше. Спати – це так само чудово як і їсти, тільки безкоштовно. Їхні електричні автівки у голубиних дворах понуро вкриває жовтий лист і елегантна міська пилюка.
В Чернівцях запізніле бабине літо. Це коли діти вже виросли, а онуків ще немає.
Імітація
Чого в Чернівцях тільки не доводиться імітувати! Одні імітують оргазм, інші — патріотизм, ще хтось — ідіотизм. Є такі, що імітують стурбованість. Є імітатори граничної зайнятості, виключної вченості, витонченої майстерності.
Імітують скромність. Скромність, яка прикрашає людину, називається біжутерією. У відповідних магазинах продаються фалоімітатори, є письменники-імітатори, їх імітовані твори також продаються у відповідних крамницях, часом разом з попереднім продуктом. Імітують бурхливу діяльність, безтурботність і навпаки турботливість, яка не вартує нічого.
Ніхто не імітує лише совість. Погодьтеся – совість вона або є, або її немає. Зімітувати її неможливо. Її відсутність відразу помічають. Як і присутність. Тому я люблю осінь, бо багато речей можна сховати під теплою курткою. І все зрозуміло.
Володимир Килинич
