Суспільство

Не останнє літо тієї жінки

Було ще літо. Стояла неймовірна спека… Часто у ліфті я стрічалася із літньою жінкою. Була вона такою старою, що аж дихала повільно, говорила з паузами і дивилися на світ спроквола…

Бабуся спускалася на перший поверх, щоб посидіти на лавиці біля квітника й помилуватися природою. В ліфті вона любила поговорити із сусідами, заводила зазвичай розмову про погоду…

Жалілася, що на останньому поверсі важко дихається… Я дивувалась, бо такого ніколи не помічала. Мені всюди дихається однаково.

В особливу спеку бабуся спускалася на перший поверх у нічній сорочці. Це так незвично виглядало, ніби кадри із високого авторського кіно. Я мовби потрапляла в світ, де старість шурхотіла старими паперами, листям і клейонкою на столі.

Іноді, виходячи із ліфта, декотрі сусіди робили бабусі послугу — натискали на кнопку, щоби двері ліфта зачинилися. Бабуся робила все так повільно, що поруч із нею кожен відчув себе володарем часу, суперменом, людиною із надздібностями.

Наприкінці літа я поверталася додому і раптом побачила, що двері під’їзду розчинені навстіж. Я підійшла ближче, намагаючись розпитати людей що трапилось. Лікар швидкої допомоги із санітарами штовхали візок із бабусею в нічній сорочці.

Бабуся ледве говорила.
Очі в неї були налякані… «Ну.., — подумала я, — невже це було останнє літо цієї жінки?» Я ніяково зупинилася, не знаючи що сказати. Бабуся бажала попрощатися із консьєржкою.

Треба знати нашу консьєржку.
Такий цікавих, балакучих спритних людей ще треба пошукати. Всі офіси світу плачуть, що вона у них не працює. Жінка ця знає поіменно всіх мешканців нашого будинку, знає всі цікавинки, всі нецікавинки… Кожна її секунда — це пошук нової інформації.

І ось наша консьєржка зі всією їй притаманною спритністю каже бабусі, якої очі вже готуються до смерті, вона злякана, стривожена, вона вже ледь говорить… І ось консьєржка у цю мить говорить: «Лікуйтеся, повертайтеся, приїжджайте, чекаємо на вас!»

Я подумала: «Це ж треба мати такий талант, так впевнено, красиво, харизматично брехати».

Минуло літо. Прийшла осінь.
І що Ви думаєте?! Днями бачила бабусю. Вона їхала із першого поверху, на свій горішній. Зараз вже геть не спека, і точно не літня, але бабусі, певно, так само важко дихати на верхотурі нашого будинку. Але головне — вона повернулася.

Іноді нам так потрібні люди, які вміють рівним, твердим, упененим голосом підбадьорити. Треба вміти гарно говорити, тоді, коли це потрібно. Бо це справді ПОТРІБНО!

Боісіда Березюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *