Вчора розмовляли телефоном з коліжанкою з Мічигана. Колишня киянка, планує їхати в Україну до родини. Зізналася, що боїться. Але не стільки важкої подорожі та війни. “Ну, потраплю під обстріл, ну, вб’ють – від цього ніхто не застрахований, така вже доля. Але мені вперше лячно наших же людей – вони дуже злі. Ненавидять. Своїх же. Просто так, ні за що. Й готові виправдати будь-яке нове свинство, яке влаштовує громадянам наша держава. Навіть моцклів не треба, свої зжеруть швидше».
Угу. Це вона також після того, як почитала про Миколу, англійського ухилянта («Англійський ухилянт»), який – от сволота! – люто винен перед земляками, бо привіз гуманітарки трохи на фронт і має британського паспорта. Тому не сподівався, що Україна не захоче випускати його назад до Англії…
Ну, і не лише про Миколу, як по щирості, Наталка назбирала вражень – по соціальній мережі цього добра повно. Коли войовничі жіночки готові в ложці води втопити посполитих, хто з якихось причин не на фронті. Навіть, якщо їм перевалило за 60 чи близько того – один чорт. І чхати хотіли, що фронт тримається тилом, задля якого теж хтось повинен працювати – ні?
Зворушливо, що найвойовничіші пані — а) самі в окопи не рвуться ні разу; б) від окопів дуже далеко, бо давно й надійно перебувають у ЄС, в т.ч. стали його громадянками. Звичайно, багато чого можна списати на мерзотний вплив рідної телепропаганди, завдяки їй Північна Корея метастазами вмостилася в українських мізках. Несамовито вільнолюбних, як відомо. За посіви в масовій свідомості дурного, злобного, й точно не вічного дорогі «Ісландії» з Наталками Мосейчук і т.ін. «марафонцями» бодай колись мали б відповісти, щиро їм того бажаю.
Але справа не лише в агітпропі, сценаристи якого в ОП. Зерна ненависті впали на благодатний грунт все ще пострадянських «цінностей». А я, було, тихо сподівалася, що за 30 з гаком років вони вивітрилися! Дзуськи мені. Бо не було в нашій історії бодай нещасних півстоліття безперервного розвитку демократії, громадянського суспільства і чого там ще, як у людей – не було!
А це треба, аби вирости в нормальну країну, аксіома не лише політології. Щойно трохи вберемося в пір’я – як не чужинці полізуть, то своя сволота на шию сяде. А несволоти, просто порядних, аби біля керма стали – критично мало. Щоби було більше, треба оті кляті 50 років нонстоп.
Тому в нас і досі права людини та особисті свободи – це лайно, бо так держава вирішила. А вона краще знає, що для нас краще, як в ссср. Навіть, коли на чолі держави сучасної – клінічні ідіоти, злочинці й зрадники – кого це хвилює? Тупо інстинкт самозбереження спрацьовує в рабів – підгавкну нині, що Миколу (Василя, Панаса, Руслана) на кордоні (чи ТЦК на вулиці) скрутили, то «нагорі» вирішать, що я чемний і патріот. Лояльніший від російського «квасного», улюбленого персонажа тієї ж нашої пропаганди. Отже, мене, чемного, не зачеплять і не перемелять державні жорна.
Даремні сподівання, Бог в поміч й курс історії будь-якого тоталітарного режиму. Він уже пишно квітне в Неньці, куди зібралася моя Наталка. Може, не їдь наразі?
Людмила Пустельник
