… Маю ту саму проблему, що і в Михайла Пасічника… На дачі за містом, у селі, де люди помирають, а хатки лишаються пусткою, бо нині ніхто тут жити не хоче, нікому трава не потрібна. Люди траву не їдять, а корів і кіз нема… Прошу сусіда: скоси на моєму обійсті і в садку, а траву чи сіно візьмеш худобі. «Лиши мене, — каже, — з твоєю травою, мені свою нема куди дівать…»
Покоси клали строго рівно,
З граблями йшли затим сушить…
Колись косили для корівок,
Тепер же косять, щоб скосить.
Копички струнко так стояли,
Було їх любо возвишать…
Колись для себе не стачало,
Тепер нема кому віддать…
Оце і знов у гожу днину
Скосив я трави запашні,
І на стовпах «дарую сіно»
Знов клею меседжі смішні…
Михайло Пасічник
