Суспільство

Вижовкла на «золото», давня світлина

Цю дорогу мені світлину я ніколи не подибував у нашому сімейному альбомі. Як і будь-де. Взагалі. І ось місяць тому, напередодні Дня працівників сільського господарства України, вона неочікувано (принаймні, для мене) спливла на Facebook, у віртуальній експозиції Бериславського районного історичного музею.

Підпис під музейним експонатом свідчить, що це – оригінальне фото, зроблене на Дошку пошани Бериславської МТС (машинно-тракторної станції, якщо хтось не знає) 1956-го року. Року мого народження… А чоловік, зображений на цьому фото — мій батько Григорій Нестерович Южда.

Сьогодні, 25 грудня, йому виповнилося б 110 років! На жаль, історія не знає умовного способу, і факт залишається фактом: уже цілих 36 літ минуло, відколи батько відійшов у Вічність…

Але пам’ять про нього жива.
Жива у думках і помислах його дітей, онуків та правнуків. У добрих спогадах людей, які жили і працювали з ним у ту непросту епоху. В архівних документах, що зафіксували більшість епізодів його життєвого і трудового шляху. Завдяки великій подвижницькій праці співробітників Бериславського історичного музею, котрі по дрібках збирають ось такі експонати, що становлять нині його золотий фонд…

Сьогодні, сподіваюсь, Батько дивиться на нас із Небес і радіє. Радіє з того, що у день його народження ми пом’янули його за давнім християнським звичаєм, віддали шану, на яку він по праву заслуговує.

Царство Небесне і вічна пам’ять…

Григорій Южда

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.