Сьогодні зрання у саду чувся пташиний лемент. Не повірите, але позліталися сороки, дятли та ще якісь, не знаю, схожі на диких голубів. І сірі птахи. Їх було дуже багато. Сад великий, на старих яблунях чимало яблук – усім вистачить. Але на Сніжному Кальвіні сиділо якесь диво, чорне, але не ворона, трохи менше, із хвостом, як віялом, і маленькою голівкою.
Я подумки назвала його «олігархом», бо він сидів на велетенській, старій яблуні і нікого на неї не пускав. Щойно якийсь птах сідав на гілку, він кидався його бити й проганяв. І сам не їв. Від того його шарпання багато яблук опали на землю, бо померзли від недавнього морозу, а тепер відтанули і тримались на гілках кепсько.
Дивно було спостерігати одного птаха на цілій яблуні. Який і «сам не гам і другому не дам», а лиш затято стеріг яблука, а вони однак падали на землю. А потім сталося неймовірне – величезна сіра зграя злетілась під яблуню і почала клювати яблука внизу, на землі. А той, чорний, сам сидів зверху і не міг нічого вдіяти, напевно, боявся покинути свій бастіон.
Прилетіла ще велика зграя і сіла поруч на іншу яблуню. Птахи клювали яблука, а «олігарх» вертів в усі боки головою, замість того, щоб і собі поклювати. І все б нічого, коли б не прилетіли ще й сороки та не прогнали, зрештою, олігарха.
Напевно, і в людей так.
Особливо, хто за копійку вдавиться. А в підсумку… Як казала одна олігархиня від політики: «Все пропало».
Валентина Мастєрова
