Одною рукою тримаю кермо, другою набираю маму. «Ти заквасила капусту?». «А ти як гадаєш? Нашаткувала ще звечора. Не дати ж їй запріти. Набрала миску морквиці, взяла терку, сіла коло телевізора. А тут таке… Бурба все розказав. Як за ними стежив ще з Аргентіни, за вагнерівцями. А Єрмак морозиться, каже в ДБР, що він до цього не має відношення. Виходить, що все Зеленський вирішив на догоду Путіну…»
«Мамо, що з капустою?»
«Та я ж тобі кажу… Натерла моркви. Взялася за хрін… А сльози від сміху ліпше, ніж від хріну течуть. Від Ківи забрали звання кандидата наук. Комісія так вирішила. А шкода, міг бути першим професором в університеті Зеленського…»
«Мамо, не забудь дати ложку меду на кожен трилітровий слоїк?»
«Ти мене не слухаєш. І про мед пам’ятаю, і про кмин, і про перчик, і про лист лавровий… Ти чув, що сказав Лаврову Ентоні Блінкін?»
«Блін, капуста кисне мамо?»
«Та кисне, кисне, куди дінеться? Якраз шум знімала, коли на Прямому закінчилися зашквари…»
«Мамо, я гадаю, що треба її щодня пробивати вишневою гілочкою, аби гіркота виходила».
«Знаю. А як ти гадаєш, чи припишуть і Порошенка до олігархів, чи лише Ахметова з Коломойським?…»
Мирослав Дочинець
