Читання і письмо для мене тридцять років як ідуть поруч. В три роки я вже вміла читати великі букви і такими ж кілометровими кавулями записувала про що є книжка. Тезу, що книжка відбирає дитинство, не підтримую, бо читання мені аж ніяк не пошкодило ні «гратиси в во’йну» в живоплоті, ні ходити з дідом лісами днинськи, ні тікати до Черемошу.
Книжка відточувала мені уяву, мову і пам’ять одночасно. І відточує досі. Спочатку мама заставляла. А потім я і не зчулася, як книжка стала найкращим подарунком — новенька, з «Клубу дозвілля» чи моя з коломийського магазину…
Зловила себе на думці, що з поїздок привожу саме книжки. Свіжі, якими смакуватиму розміреними світанками.
… Щоранку має бути ритуал — хоч 20 сторінок книжки. А як толкова — конспектую в зошит головне, потім 
буде як цитата до статті чи просто афоризм. Я тактильна, тому книжка має бути саме паперова. А блокнот — з добрим дизайном. Тоді є той момент, коли не тільки зміст приносить задоволення, а і сам процес.
Електронне щось читаю переважно для уточнення — і немало ніби читаю, але це швидше технічне читання: знайшла, пробіглася очима, зіставила, записала.
Скільки би мені не казали про електронні книги чи такі ж записники — от не моє. При тому моїм першим помічником є старенький ноут — тобто не на пергаменті і не на крафтовому папері я твори свої пишу, ні. Навіть більше того — всі мої вірші пишуться зразу на сторінці, а тоді переписуються у блокнот. Та і статей моїх немало в інтернеті, і саме інтернет дає широке коло читачів. Але без паперового формату не можу і не хочу. І так, де би я не жила — половину кімнати завжди займають книги, журнали і блокноти.
Іноді, коли бракує енергії і думки розхитані — мотивують фільми про книги або просто стати біля полиці і гортати свої улюблені.
Бібліотеки — то взагалі моє місце сили. Я часто там пропадаю, то багато хто думає, що я бібліотекарка. У кожного свої камертони. І свої правила. Одне з моїх правил каже: «Аби легко писати — треба перед тим багато читати». Все просто.
Іванна Стеф’юк
