Різдво у світі, мабуть, чи не найбільш пошановане як родинне свято. З народженням Христа ми згадуємо й тих, чиї душі уже на Небесах, й трудяться під Правицею Господа. Саме у цей день чотири роки тому невблаганна хвороба забрала від нас однокурсницю, колегу, подругу Зою Краснодемську (Жураківську). У це важко повірити й нині. Людина-світлячок! Людина — радість! Людина — усміх! Невтомна трудівниця!
Душа, яка була переповнена любов‘ю, увагою, турботою до усіх, навіть до найменшої квіточки на її обійсті.
Вона не встигла сповна себе відчути у статусі бабусі, натішитися цим земним світом… Певен, що із Небес невидимо Зоя оберігає Володю, в опіці за дітей, промінням своєї світлої і благородної душі пестить внука і внучку…
Ми й досі чуємо й згадуємо її неповторні жарти й дружелюбні кпини… Тепер твоїм товариством насолоджуються на Небесах. Зою, допоки ми тут, будь певна, ти з нами! Ти у наших пам‘яті й серцях!
Петро Кулінець
