Культура

В ясну ніч. Під коляду сирени

«Возсія мирові Світ разума!..»
Зі святих Оскольдових круч, з рахманної Слобожанщини, із сіверської лозової колиски Русі, з поліської зільної купелі, з розкриленого Поділля, з усіх Дніпрових порогів, що наше вічне у течі віків затято тримають, із високонебої Таврії, з морів Озівського і Понтійського, де нетлінні духи лицарських чайок витають, зі сльози Кальміуса і стражденого міста Марії, у румовиськах якого серед біснуватого іродового воїнства нині блукають три славнії царі.

З Мізину і Трипілля, з Тавриди й Ольвії, з Тіри і Керкенітиди, звідки наш погляд Вічності. З Міста Лева, з волинських пралісів, де «зібрались ми великої години».

З буковинського борвію непокори, з гойних карпатських верховіть, до яких зорі горнуться, і з тої загірної просторіні отчої, хазяйновите українство якої не продало своє первородство ні за пенґе, ні за крони, ні за злоті, бо до нових колін затямило слова з напутньої різдвяної промови свого поводиря отця Августина Волошина: «Хто знає і любить своє, того не зловить агент чужих ворожих нам інтересів».

З нашого нащада світу, з нашого світу тихого, мокшанському іроду немилого, з нашої сторозтерзаності і злютованої мільйоносили, з нашої волі і криці, і Мови, яку чує Небо, з думи і пісні, з робітні і толоки, з нашої води і хліба, з нашого тіла, що багатьох собою заступає, і крові, що за багатьох проливається, розквітне провідна Зоря, возсія мирові світ Перемоги.

«В нім бо звізда служащії, звіздою учахуся».

Валерій Ясиновський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.