Суспільство

Пан-Бог, Брат-Яр і я…

Знову промайнуло пів року. І я лише тепер побачив себе в своєму Яру. Побачив як за минулий рік ще більше побіліла моя голова… Як на чолі проявились нові хвилясті борозни неcформованих питань і відповідей… Натомість вічний мій Яр, розквітнув небаченою красою нашої 23-ї зими в новому тисячолітті. Зробивши крок, назустріч своєму Яру, ледь побачивши його неймовірну зимову оздобу, я думав, що лопну від щастя, бо серце, витанцьовуючи, хотіло вискочить з грудей…

Мій Яр зараз перетворився у зимово-квітучий Рай.
Сльози радости бриніли десь на струнах моєї душі. Нас у цій квітучій радості було троє, Пан-Бог, Брат-Яр і я… Такою компанією, ми ще довгенько, мали тішитися на гойдалці одкровень, або мирно могли би дихати музикою усвідомленої подячности, як тут, над моїм святим Яром, одна за одною, десь з боку Чорного моря, проревіли у бік Львова три ракети…

Я майже звик до тих мерзенних звуків, які чув вже деінде. Але тут, над моїм рідним Яром, ворожі ракети не просто летіли… Вони розсікали лезами, вони шмагали батогами, вони пороли крилами, вони палили, вони дерли на шкамаття святі Небеса, які є недоторканою, пухнастою одежою мого рідного дому…

P. S.
Пересохшим горлом пісня не співається.
P. S.
Та я знаю, я не один. Сила прибуде і пісня Перемоги залунає!

Сергій Файфура

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.