Як на мене, так званий «ринок експертів» мусить бути якось врегульований. Тобто людина, аби мати право писати поряд з своїм прізвищем статус «експерт», «політолог», повинна відповідати певним критеріям та вимогам. Професійним, етичним, фаховим, та навіть — естетичним. Може, це й не ліберально, але — правильно. Експерти це — люди, які не просто «віддзеркалюють», а великою мірою формують громадську думку.
В музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського відбувся кінопоказ картини «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова. Фільм «Тіні забутих предків» – своєрідний художній елемент, що поєднує два світи, двох митців, які жили у різні часи – кінорежисера Сергія Параджанова та класика української літератури Михайла Коцюбинського. Це фільм та повість, які дослідники вивчатимуть ще не один рік та знаходитимуть у них унікальні моменти, що ілюструють українську культуру, звичаї, традиції.
Знову промайнуло пів року. І я лише тепер побачив себе в своєму Яру. Побачив як за минулий рік ще більше побіліла моя голова… Як на чолі проявились нові хвилясті борозни неcформованих питань і відповідей… Натомість вічний мій Яр, розквітнув небаченою красою нашої 23-ї зими в новому тисячолітті. Зробивши крок, назустріч своєму Яру, ледь побачивши його неймовірну зимову оздобу, я думав, що лопну від щастя, бо серце, витанцьовуючи, хотіло вискочить з грудей…
«Як проводжають пароплави? Зовсім не так, як поїзди…» Хто з людей старшого покоління не пам’ятає цієї популярної у 60-і роки естрадної пісні у виконанні Едуарда Хіля? Особливо широко відомою вона стала серед моряків морського і річкового флоту, тому під акомпанемент цієї пісні було прийнято проводжати судна у плавання… І я згадав її перші рядки, коли переглядав днями сторінку Бериславського історичного музею у Facebook.
