Суспільство

Пароплав заходив у Басанку…

«Як проводжають пароплави? Зовсім не так, як поїзди…» Хто з людей старшого покоління не пам’ятає цієї популярної у 60-і роки естрадної пісні у виконанні Едуарда Хіля? Особливо широко відомою вона стала серед моряків морського і річкового флоту, тому під акомпанемент цієї пісні було прийнято проводжати судна у плавання… І я згадав її перші рядки, коли переглядав днями сторінку Бериславського історичного музею у Facebook.

Натрапив там на рідкісну світлину з мого дитинства: літо 1964 року, від причалу Бериславської пристані, яку ми називали просто Басанкою (за аналогією з однойменною затокою Дніпра), відчалює двопалубний вантажно-пасажирський пароплав «А.П.Чехов». Непосвяченому у подібні тонкощі читачеві поясню: такі колісні пароплави на лінії Київ – Херсон – Київ курсували з середини 50-х до середини 70-х років. Окрім пасажирів, які подорожували по Дніпру (а ця подорож в один кінець тривала аж 3 доби!), пароплави на кожній зупинці заповнювали селяни з мішками й корзинами. В них вони, як правило, везли на продаж до промислових центрів – Запоріжжя, Дніпропетровська, Дніпродзержинська – городину та продукцію садівництва.

У розкладі руху пароплавів був, звісно, і мій рідний Берислав, що розкинувся на правому березі Дніпра. Щодня, близько 17:00, пароплав заходив у Басанку. Недовга стоянка (5-7 хвилин), висадка-посадка пасажирів, протяжний гудок – і далі в путь…

А от проводжали пароплав від бериславського причалу завжди по-особливому. Це була суто бериславська традиція, ритуал, який започаткувала і багато років підтримувала місцева пацанва. Такий собі «водний атракціон»… Цей ритуал був відпрацьований до тонкощів. Поки пароплав стояв біля причалу, ніс і палубу судна тишком-нишком обліплювали десятки підлітків-купальників. А коли пароплав віддавав швартові і починав рухатися з бухти заднім ходом у відкрите Каховське водосховище, хлопці на ходу стрибали у бурхливу воду, малюючи у повітрі складні піруети.

Бідного начальника бериславської пристані, звісно, такий бешкет хлопців щоразу приводив у лють, він погрожував їм міліцією і «розібратися з батьками». Але багатьом із них, як завжди, вдавалося вийти з води сухими. І все повторювалося знову й знов…

Чи був я серед тих бешкетників?
Ні! Ви ж знаєте, що я в дитинстві був «чемним» хлопчиком… А от те, що на такому пароплаві влітку 1973 року після закінчення десятирічки я 3 доби діставався столиці, щоб здати документи до приймальної комісії Київського державного університету імені Тараса Шевченка, — це правда.

Григорій Южда

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.